українська | Ukrainian
Чому я можу вдихати запах Свободи?
Бо я щаслива бути жінкою —тією, що здатна творити, самостіи но дбати про власне життя, втілювати свої ідеї та мрії у духовному и фізичному
вимірах.
Озираючись на історію, я з вдячністю усвідомлюю: мені пощастило народитися не сто чи сто п’ятдесят років тому!
Для мене, жінки XXI століття, ці привілеї и свободи вже були вистраждані попереднімипоколіннями — спраглими, незламними, тими, хто добре знав ціну елементарних прав.
Активістки світового феміністичного руху ламали ганебні стереотипи, аби більше не мовчати, не прикидатися, не зраджувати себе.
Сьогодні ми маємо ті самі права, що и чоловіки. Завдяки суфражисткам Великої Британії , Канади, США, Німеччини та багатьох інших краї н, світ нарешті почув жіночии голос.
Ці сміливі жінки були готові померти з голоду заради того, щоб інші мали шанс бути вільними.
Вони не могли більше терпіти знущань і баи дужості.
Виникали нові феміністичні організації , заявляли про себе потужні особистості — Армін Гослінг, Вільгерміна Дрекер, Енні Кінні, Лукреція Мотт і багато інших.
Особливо мене, новоприбулу украї нку в Канаді, захоплює історія Армін Наттінг Гослінг — суфражистки, письменниці, однієї з наи яскравіших
борчинь за права жінок у Ньюфаундленді.
Наприкінці XIX — на початку XX століття Ньюфаундленд ще не входив до складу Канади, а політична ситуація була винятковою.
Армін очолила першу організовану кампанію за виборче право для жінок.
Разом з групою однодумниць вона створила Women’s Franchise League, що добивалася політичного визнання прав жінок.
Упродовж 1920-х років вони неодноразово зверталися до уряду з петиціями, проводили мітинги та просвітницькі заходи.
Армін — харизматична і відважна — використовувала силу слова, щоб доноситидо суспільства ідеюрівності.
Варто лише уявити, у яких суворих кліматичних і політичних умовах боролися жінки тогочасного Ньюфаундленду. Лише у 1925 році ї м
вдалося вибороти право голосу.
Ї ї історія — це приклад невтомної праці, таланту, віри у зміни и здатності протистоятиагресивніи системі.
Тогочасна ситуація на території Украї ні була ще складнішою.
Окрім патріархальних законів, що знецінювали гендерну рівність, украї нськии
народ був розділении і поневолении між Росіи ською імперією та Австро-Угорщиною.
На тлі національно-визвольної боротьби— чи могли жіночі
потреби бути пріоритетом?
Краї на, скута залізом і мовчанкою, не мала навіть права на власнумову.
Як здобути свободу в тіи , що сама закута в каи дани?
Ї все ж — навіть у наи темніші часи — украї нки не здавалися.
Вони зберігали культуру, мову, самоідентичність.
Наталія Кобринська створила Товариство Руських жінок, боролася за освіту і самовираження, видавала феміністичнии альманах.
Ольга Кобилянська — гірська орлиця украї нської літератури, як ї ї називали — говорила про емансипацію и активно підтримувала жіночии рух.
Вона мала лише чотири класи освіти, бо середньої освіти для дівчат просто не існувало.
Софія Русова реформувала систему освіти.
Мілена Рудницька — журналістка, політикиня, лідерка украї нського феміністичного руху — вивела голос украї нських жінок на міжнародну арену.
Як депутатка польського сеи му, вона захищала права жінок і політв’язнів, виступала проти закриття украї нських шкіл.
Під час Голодомору 1932–1933 років саме вона першою звернулася до Ліги Націи , аби світ почув про украї нську трагедію.
Христина Алчевська створювала школи для дівчат у підросіи ськіи Украї ні.
Софія Окуневська стала першою дипломованою жінкою-лікаркою.
Вона лікувала жінок і дітеи оскільки в тои час багато жінок соромилися звертатися до чоловіків-лікарів.
Софія дбала про санітарні умови, поширювала медичну освіту серед украї нок.
Ці жінки виступали за те, щоб украї нка мала право бути почутою, мала доступ до знань та гідне життя.
Порівнюючи історії жінок Ньюфаундленду и Украї ни, бачимо спільну завзятість і жертовність.
Порівнюючи жіноцтво Ньюфаундленду та украї нок того часу, ми бачимо спільну завзятість і жертовності феміністичних рухів.
Та є і важлива відмінність: поки Армін Гослінг боролася у стабільному, хоч і патріархальному англосаксонському суспільстві за право голосу, украї нки вели подвіи ну боротьбу — за право бути жінкою і право бути украї нкою.
Вони виступали не тільки проти гендерної дискримінації , а и проти колоніального гноблення.
Ї хня свобода — це частина великої боротьби за незалежність усього народу.
Як не прикро, ця боротьба триває.
Ми мусимо продовжувати виборювати право бути собою и у XXI столітті.
Домашнє насильство, сексизм, расизм, мізогінія – цеи список можна продовжувати безкінечно.
В деяких краї інах жінки и досі не мають права голосу.
Чи буде легко?
Це як народження дитини чи виграна віи на — в цьому завжди багато болю, сліз і крові.
Але коли приходить перемога — вона змінює все.
Як неможливо зупинити пологии сказати: «Ні, мені боляче, я відмовляюся», так само неможливо зупинити боротьбу за свободу.
Моя зброя заряджена, аби стріляти.
Мої зуби гострі, аби вкусити.
Ї не тому, що я — жінка. А тому, що я захищаю свою родину, свою землю і свіи народ.
Бо я — хранителька світу.
Бо я щаслива бути жінкою —тією, що здатна творити, самостіи но дбати про власне життя, втілювати свої ідеї та мрії у духовному и фізичному
вимірах.
Озираючись на історію, я з вдячністю усвідомлюю: мені пощастило народитися не сто чи сто п’ятдесят років тому!
Для мене, жінки XXI століття, ці привілеї и свободи вже були вистраждані попереднімипоколіннями — спраглими, незламними, тими, хто добре знав ціну елементарних прав.
Активістки світового феміністичного руху ламали ганебні стереотипи, аби більше не мовчати, не прикидатися, не зраджувати себе.
Сьогодні ми маємо ті самі права, що и чоловіки. Завдяки суфражисткам Великої Британії , Канади, США, Німеччини та багатьох інших краї н, світ нарешті почув жіночии голос.
Ці сміливі жінки були готові померти з голоду заради того, щоб інші мали шанс бути вільними.
Вони не могли більше терпіти знущань і баи дужості.
Виникали нові феміністичні організації , заявляли про себе потужні особистості — Армін Гослінг, Вільгерміна Дрекер, Енні Кінні, Лукреція Мотт і багато інших.
Особливо мене, новоприбулу украї нку в Канаді, захоплює історія Армін Наттінг Гослінг — суфражистки, письменниці, однієї з наи яскравіших
борчинь за права жінок у Ньюфаундленді.
Наприкінці XIX — на початку XX століття Ньюфаундленд ще не входив до складу Канади, а політична ситуація була винятковою.
Армін очолила першу організовану кампанію за виборче право для жінок.
Разом з групою однодумниць вона створила Women’s Franchise League, що добивалася політичного визнання прав жінок.
Упродовж 1920-х років вони неодноразово зверталися до уряду з петиціями, проводили мітинги та просвітницькі заходи.
Армін — харизматична і відважна — використовувала силу слова, щоб доноситидо суспільства ідеюрівності.
Варто лише уявити, у яких суворих кліматичних і політичних умовах боролися жінки тогочасного Ньюфаундленду. Лише у 1925 році ї м
вдалося вибороти право голосу.
Ї ї історія — це приклад невтомної праці, таланту, віри у зміни и здатності протистоятиагресивніи системі.
Тогочасна ситуація на території Украї ні була ще складнішою.
Окрім патріархальних законів, що знецінювали гендерну рівність, украї нськии
народ був розділении і поневолении між Росіи ською імперією та Австро-Угорщиною.
На тлі національно-визвольної боротьби— чи могли жіночі
потреби бути пріоритетом?
Краї на, скута залізом і мовчанкою, не мала навіть права на власнумову.
Як здобути свободу в тіи , що сама закута в каи дани?
Ї все ж — навіть у наи темніші часи — украї нки не здавалися.
Вони зберігали культуру, мову, самоідентичність.
Наталія Кобринська створила Товариство Руських жінок, боролася за освіту і самовираження, видавала феміністичнии альманах.
Ольга Кобилянська — гірська орлиця украї нської літератури, як ї ї називали — говорила про емансипацію и активно підтримувала жіночии рух.
Вона мала лише чотири класи освіти, бо середньої освіти для дівчат просто не існувало.
Софія Русова реформувала систему освіти.
Мілена Рудницька — журналістка, політикиня, лідерка украї нського феміністичного руху — вивела голос украї нських жінок на міжнародну арену.
Як депутатка польського сеи му, вона захищала права жінок і політв’язнів, виступала проти закриття украї нських шкіл.
Під час Голодомору 1932–1933 років саме вона першою звернулася до Ліги Націи , аби світ почув про украї нську трагедію.
Христина Алчевська створювала школи для дівчат у підросіи ськіи Украї ні.
Софія Окуневська стала першою дипломованою жінкою-лікаркою.
Вона лікувала жінок і дітеи оскільки в тои час багато жінок соромилися звертатися до чоловіків-лікарів.
Софія дбала про санітарні умови, поширювала медичну освіту серед украї нок.
Ці жінки виступали за те, щоб украї нка мала право бути почутою, мала доступ до знань та гідне життя.
Порівнюючи історії жінок Ньюфаундленду и Украї ни, бачимо спільну завзятість і жертовність.
Порівнюючи жіноцтво Ньюфаундленду та украї нок того часу, ми бачимо спільну завзятість і жертовності феміністичних рухів.
Та є і важлива відмінність: поки Армін Гослінг боролася у стабільному, хоч і патріархальному англосаксонському суспільстві за право голосу, украї нки вели подвіи ну боротьбу — за право бути жінкою і право бути украї нкою.
Вони виступали не тільки проти гендерної дискримінації , а и проти колоніального гноблення.
Ї хня свобода — це частина великої боротьби за незалежність усього народу.
Як не прикро, ця боротьба триває.
Ми мусимо продовжувати виборювати право бути собою и у XXI столітті.
Домашнє насильство, сексизм, расизм, мізогінія – цеи список можна продовжувати безкінечно.
В деяких краї інах жінки и досі не мають права голосу.
Чи буде легко?
Це як народження дитини чи виграна віи на — в цьому завжди багато болю, сліз і крові.
Але коли приходить перемога — вона змінює все.
Як неможливо зупинити пологии сказати: «Ні, мені боляче, я відмовляюся», так само неможливо зупинити боротьбу за свободу.
Моя зброя заряджена, аби стріляти.
Мої зуби гострі, аби вкусити.
Ї не тому, що я — жінка. А тому, що я захищаю свою родину, свою землю і свіи народ.
Бо я — хранителька світу.
Why Can I Breathe in the Scent of Freedom?
Because I am happy to be a woman — one who can create, care for her own life, and bring ideas and dreams to life in both the spiritual and physical realms.
Looking back through history, I am deeply grateful: I was fortunate not to have been born a hundred or a hundred and fifty years ago!
For me, a woman of the 21st century, these freedoms and privileges have already been hard-won by earlier generations — thirsty for change, unbreakable, and painfully aware of the cost of basic rights.
The women of the global feminist movement shattered disgraceful stereotypes so that they would no longer have to stay silent, pretend, or betray themselves.
Today, we have the same rights as men.
Thanks to suffragists in the United Kingdom, Canada, the United States, Germany, and many other countries, the world finally heard the female voice.
These courageous women were willing to die of hunger so that others could have a chance at freedom.
They could no longer bear the abuse or the apathy.
New feminist organizations emerged.
Powerful voices rose — Armine Gosling, Wilhelmina Drucker, Annie Kenney, Lucretia Mott, and many others.
As a newly arrived Ukrainian woman in Canada, I am especially inspired by the story of Armine Nutting Gosling — suffragist, writer, and one of the brightest advocates for women's rights in Newfoundland.
In the late 19th and early 20th centuries, Newfoundland had not yet joined Canada, and the political landscape was unique.
Armine led the first organized campaign for women’s voting rights.
Together with a group of like-minded women, she founded the Women’s Franchise League, which fought for political recognition of women’s rights.
Throughout the 1920s, they petitioned the government, organized rallies, and held educational events.
Armine — charismatic and brave — wielded the power of words to bring the idea of equality into public consciousness.
Just imagine the harsh political and climatic conditions under which the women of that era fought in Newfoundland.
It was only in 1925 that they won the right to vote.
Her story is a testament to tireless effort, talent, belief in change, and the strength to resist a hostile system.
The situation in Ukraine at that time was even more difficult.
In addition to patriarchal laws that denied gender equality, the Ukrainian people were divided and oppressed —split between the Russian Empire and the Austro-Hungarian Empire.
In the midst of a national liberation struggle — could women’s needs possibly take priority?
In a country bound by iron and silence, where even the right to one’s own language was forbidden — how could freedom be born in a woman who herself was shackled?
And yet — even in the darkest times — Ukrainian women did not give up.
They preserved culture, language, identity.
Nataliya Kobrynska founded the Society of Ruthenian Women, fought for education and self-expression, and published a feminist almanac.
Olha Kobylianska — the "mountain eagle" of Ukrainian literature, as she was called — spoke of emancipation and actively supported the women’s movement.
She had only four years of formal education — secondary schooling for girls simply didn’t exist.
Sofiya Rusova reformed the education system.
Milena Rudnytska — journalist, politician, and leader of the Ukrainian feminist movement — brought the voices of Ukrainian women to the international stage.
As a deputy in the Polish Sejm, she defended the rights of women and political prisoners and opposed the closure of Ukrainian schools.
During the Holodomor of 1932–1933, she was the first to address the League of Nations, seeking to make the world hear about Ukraine’s tragedy.
Khrystyna Alchevska founded schools for girls in Russian-controlled Ukraine.
Sofiya Okunevska became the first certified female doctor.
She treated women and children at a time when many were too ashamed to consult male physicians.
Sofiya also advocated for sanitary standards and shared medical knowledge with Ukrainian women.
These women fought to ensure that Ukrainian women had the right to be heard, to access knowledge, and to live with dignity.
When we compare the stories of women in Newfoundland and Ukraine, we see a shared determination and willingness to sacrifice.
Yet there is one key difference: while Armine Nutting Gosling was fighting for the vote in a stable —albeit patriarchal — Anglo-Saxon society, Ukrainian women were waging a double battle — for the right to be women, and the right to be Ukrainian.
They fought not only against gender discrimination, but against colonial oppression.
Their freedom was part of a greater struggle for the independence of an entire people.
Sadly, this fight is not over.
We must still keep claiming the right to be ourselves — even in the 21st century.
Domestic violence, sexism, racism, misogyny — the list goes on.
In some countries, women still do not have the right to vote.
Will it be easy? No.
t’s like childbirth or a hard-won war — there is always pain, tears, and blood.
But when victory comes — it changes everything.
Just as it is impossible to stop labor and say, “No, it hurts too much, I refuse,” it is just as impossible to stop the struggle for freedom.
My weapon is loaded — ready to fire.
My teeth are sharp — ready to bite.
Not because I am a woman — but because I am protecting my family, my land, and my people.
Because I am a keeper of the world.
Because I am happy to be a woman — one who can create, care for her own life, and bring ideas and dreams to life in both the spiritual and physical realms.
Looking back through history, I am deeply grateful: I was fortunate not to have been born a hundred or a hundred and fifty years ago!
For me, a woman of the 21st century, these freedoms and privileges have already been hard-won by earlier generations — thirsty for change, unbreakable, and painfully aware of the cost of basic rights.
The women of the global feminist movement shattered disgraceful stereotypes so that they would no longer have to stay silent, pretend, or betray themselves.
Today, we have the same rights as men.
Thanks to suffragists in the United Kingdom, Canada, the United States, Germany, and many other countries, the world finally heard the female voice.
These courageous women were willing to die of hunger so that others could have a chance at freedom.
They could no longer bear the abuse or the apathy.
New feminist organizations emerged.
Powerful voices rose — Armine Gosling, Wilhelmina Drucker, Annie Kenney, Lucretia Mott, and many others.
As a newly arrived Ukrainian woman in Canada, I am especially inspired by the story of Armine Nutting Gosling — suffragist, writer, and one of the brightest advocates for women's rights in Newfoundland.
In the late 19th and early 20th centuries, Newfoundland had not yet joined Canada, and the political landscape was unique.
Armine led the first organized campaign for women’s voting rights.
Together with a group of like-minded women, she founded the Women’s Franchise League, which fought for political recognition of women’s rights.
Throughout the 1920s, they petitioned the government, organized rallies, and held educational events.
Armine — charismatic and brave — wielded the power of words to bring the idea of equality into public consciousness.
Just imagine the harsh political and climatic conditions under which the women of that era fought in Newfoundland.
It was only in 1925 that they won the right to vote.
Her story is a testament to tireless effort, talent, belief in change, and the strength to resist a hostile system.
The situation in Ukraine at that time was even more difficult.
In addition to patriarchal laws that denied gender equality, the Ukrainian people were divided and oppressed —split between the Russian Empire and the Austro-Hungarian Empire.
In the midst of a national liberation struggle — could women’s needs possibly take priority?
In a country bound by iron and silence, where even the right to one’s own language was forbidden — how could freedom be born in a woman who herself was shackled?
And yet — even in the darkest times — Ukrainian women did not give up.
They preserved culture, language, identity.
Nataliya Kobrynska founded the Society of Ruthenian Women, fought for education and self-expression, and published a feminist almanac.
Olha Kobylianska — the "mountain eagle" of Ukrainian literature, as she was called — spoke of emancipation and actively supported the women’s movement.
She had only four years of formal education — secondary schooling for girls simply didn’t exist.
Sofiya Rusova reformed the education system.
Milena Rudnytska — journalist, politician, and leader of the Ukrainian feminist movement — brought the voices of Ukrainian women to the international stage.
As a deputy in the Polish Sejm, she defended the rights of women and political prisoners and opposed the closure of Ukrainian schools.
During the Holodomor of 1932–1933, she was the first to address the League of Nations, seeking to make the world hear about Ukraine’s tragedy.
Khrystyna Alchevska founded schools for girls in Russian-controlled Ukraine.
Sofiya Okunevska became the first certified female doctor.
She treated women and children at a time when many were too ashamed to consult male physicians.
Sofiya also advocated for sanitary standards and shared medical knowledge with Ukrainian women.
These women fought to ensure that Ukrainian women had the right to be heard, to access knowledge, and to live with dignity.
When we compare the stories of women in Newfoundland and Ukraine, we see a shared determination and willingness to sacrifice.
Yet there is one key difference: while Armine Nutting Gosling was fighting for the vote in a stable —albeit patriarchal — Anglo-Saxon society, Ukrainian women were waging a double battle — for the right to be women, and the right to be Ukrainian.
They fought not only against gender discrimination, but against colonial oppression.
Their freedom was part of a greater struggle for the independence of an entire people.
Sadly, this fight is not over.
We must still keep claiming the right to be ourselves — even in the 21st century.
Domestic violence, sexism, racism, misogyny — the list goes on.
In some countries, women still do not have the right to vote.
Will it be easy? No.
t’s like childbirth or a hard-won war — there is always pain, tears, and blood.
But when victory comes — it changes everything.
Just as it is impossible to stop labor and say, “No, it hurts too much, I refuse,” it is just as impossible to stop the struggle for freedom.
My weapon is loaded — ready to fire.
My teeth are sharp — ready to bite.
Not because I am a woman — but because I am protecting my family, my land, and my people.
Because I am a keeper of the world.
Hanna Furs (she/her)
Hanna Furs is a multidisciplinary artist, monumentalist, researcher, and educator from Ukraine.
Following the full-scale Russian invasion in 2022, she relocated to Newfoundland and Labrador, where she currently lives and works.
Furs draws her primary inspiration from the inner world of women—their emotions, experiences, and deep connection with nature.
Her work blends traditional motifs with contemporary perspectives, creating a distinctive metaphysical universe.
Through this fusion of past and present, she explores themes of identity, resilience, and transformation.
Hanna Furs is a multidisciplinary artist, monumentalist, researcher, and educator from Ukraine.
Following the full-scale Russian invasion in 2022, she relocated to Newfoundland and Labrador, where she currently lives and works.
Furs draws her primary inspiration from the inner world of women—their emotions, experiences, and deep connection with nature.
Her work blends traditional motifs with contemporary perspectives, creating a distinctive metaphysical universe.
Through this fusion of past and present, she explores themes of identity, resilience, and transformation.
